Коли зачиняються двері у тимчасову вічність вагону метро
Коли відчиняєш двері своєї чужої квартири
Коли ранкова кава перетворюється
на вечірній алкоголь
Коли викидаєш в найближчий смітник
усі свої бойові сокири
Коли не можеш ходити без рюкзаку
Бо носиш у ньому давно поламані крила
Коли сподіваєшся: може іще приростуть
Хоч легше було б ходити якби спалила
Коли по білих листах чергового записника
Іноді чорним чорнилом ще тече їхня кров
Коли відчуваєш, що з ними ти більше жива
Коли думка сягає вище новобудов
Коли бачиш як сонце сходить на заході
Коли зорі торкаються дна калюж
Коли тобі всі відтінки і кольори однакові