Коли зачиняються двері у тимчасову вічність вагону метро

Коли відчиняєш двері своєї чужої квартири

Коли ранкова кава перетворюється
на вечірній алкоголь

Коли викидаєш в найближчий смітник
усі свої бойові сокири

Коли не можеш ходити без рюкзаку

Бо носиш у ньому давно поламані крила

Коли сподіваєшся: може іще приростуть

Хоч легше було б ходити якби спалила

Коли по білих листах чергового записника

Іноді чорним чорнилом ще тече їхня кров

Коли відчуваєш, що з ними ти більше жива

Коли думка сягає вище новобудов

Коли бачиш як сонце сходить на заході

Коли зорі торкаються дна калюж

Коли тобі всі відтінки і кольори однакові